Як опублікувати гарну статтю й відхилити погану. Замітки рецензента

Автоматика й телемеханіка, №10, 2003
© 2003 р. А. Л. ФРАДКОВ, д-р техн. наук
(Інститут проблем машинознавства РАН, Санкт-Петербург)

Рівень ученого визначається не тільки рівнем власних наукових результатів, але й рівнем розуміння результатів інших. Тому важливу частину наукової діяльності становить процес резензування. Важко написати гарну статтю, не намагаючись прочитати її очами рецензента. Але якщо про тім; як писати статтю, молоді вчені ще одержують відомості від наукового керівника й від читання інших статей (не завжди гідні наслідування), те їхнього подання про резензування найчастіше досить мрячні. На жаль, лекцій про резензування не знайти в навчальних планах вітчизняних вузів, а в аспірантурі взагалі відношення до лекцій звичайно скептичне (у відмінності від закордонних вузів, де слухання курсів лекцій за фахом входить у навчальні плани). Навчальних допомога з наукового резензування мені теж не попадалося. Тому й з’явилася ідея поділитися власним досвідом: за останні роки мені доводилося писати й читати багато рецензій для ряду провідних наукових журналів і великих міжнародних конференцій. Виявилося, що ради рецензентові важко відокремити від рад авторові, чим і мотивується назва заміток. Хоча дані, що далі приводять, і приклади ставляться до області наукових інтересів автора – автоматиці й процесам керування, основні висновки справедливі й в інших областях.

1. Навіщо рецензувати?

Нормальний аспірант зіштовхується з резензуванням лише тоді, коли раптом виявляється, що потрібно писати “риби” відкликань на власну дисертацію. Як правило, це викликає в молодого вченого шок і мучення, аж до образ, тому що Й він не звик оцінювати з боку те, що зробив сам, і тим більше не знає, як про ‘ це написати так, щоб було зрозуміло іншим. Легше навчитися писати рецензії, якщо мова йде не про власну роботу, а про чужий. Тому перша рада звернена не до молодих учених, а до їхніх наукових керівників: частіше давайте рецензувати статті аспірантам. Це допоможе їм на етапі захисту.

Але й самим не треба зневажати цією діяльністю, тому що вона допоможе підтримувати свою наукову форму. Провідні закордонні вчені пишуть по кілька десятків з у рік. Наприклад, з Європейської асоціації по автоматичному з (EUCA) М. Гевер (М. Gevers) в 1998 р. писав на своєму сайті в Інтернеті, що йому доводиться брати участь у резензуванні від 60 до 100 робіт у рік для 10-15 журналів.

2. Журнал і конференція

Стандартна схема рецензії така: 1) актуальність завдання (“motіvatіon”) навіщо потрібна завдання й чому вона ще не вирішена; 2) внесок роботи (“contrіbutіon”); 3) зауваження (“comments”); 4) загальна оцінка роботи (“evaluatіon”). У закордонних виданнях 1-я частина для стислості звичайно опускається. Наприклад, офіційний журнал Міжнародної федерації по автоматичному керуванню (ІFAC) “Automatіca” розсилає рецензентам форма-трафарет із двома розділами: “contrіbutіon” і “comments to authors” (оцінка роботи – на окремій сторінці, тому що вона повідомляється тільки редколегії, а не авторові).

Для конференцій звичайно ще простіше – тільки частина 4, (звичайно потрібно лише проставити в бланку бали) і, можливо, зауваження (без зауважень не можна, якщо роботу пропонується відхилити). Резензування для конференцій менш строге, оскільки проведення конференції – звичайна справа комерційне: чим більше учасників приїде, тим вигідніше організаторам. На невеликих конференціях часто відхиляється тільки “сміття” – статті, які не лізуть ні в які рамки. Проте , на провідних міжнародних конференціях із числом учасників близько 1000 (наприклад, Європейська або Американська конференції по керуванню) приймається 60-70% присланих доповідей. На проведені раз у три роки Всесвітні конгреси ІFAC із числом доповідей 1300-1700, а числом учасників – більше 2000, приймається 55-60% доповідей. Для порівняння: у гарний журнал приймається звичайно не більше половини присланих статей. У найбільш престижний журнал в області теорії керування – ІEEE Transactіons on Automatіc Control – приймається в середньому 25% присланих статей.

Відзначимо, що на великі міжнародні конференції, як правило, потрібно посилати повні тексти доповідей. Це полегшує резензування й робить його більше об’єктивним. Інша картина спостерігається на невеликих конференціях і семінарах (“workshops”), де потрібно представити тези доповіді (“abstracts”) обсягом не більше сторінки. Об’єктивна оцінка роботи в такому випадку звичайно неможливий і відбір доповідей для включення в програму ведеться в основному за критерієм популярності авторів і місць їхньої роботи.

Кожна стаття або доповідь розсилається двом-трьом рецензентам. “Повні” (regular) статті в провідних журналах (наприклад, ІEEE Transactіons) розсилаються чотирьом-п’яти рецензентам. Як правило, стаття посилає на рецензію тим, на кого посилаються самі автори.

3. Актуальність теми й внесок роботи (“motіvatіon” і “contrіbutіon”)

Сьогодні більшість галузей науки схожі на квітучий луг, по якому прогулялася велика череда тварин. Трава, в основному, з’їденаі, найбільше “жирні” шматки виїдені до голої землі. По деяких частинах пройшлися по кілька разів. Місцями трава тільки прим’ята, але щоб “з’їсти” це треба стільки зусиль, а результат настільки мало відчуємо, що великі тварини вже давно шукають нові пасовища…

Рушійні сили так називаного наукового прогресу – пошуку й съедения наукової “трави” – сьогодні найчастіше аж ніяк не насущні потреби промисловості або оборони. Звичайно, ці потреби не зникли, вони важливі й відіграють роль, наприклад, у таких областях, як телекомунікації (мобільний зв’язок, Інтернет-технології); фінансова індустрія (прогнозування й керування фінансовими ринками). Але про кращі результати в областях, близьких до практики, говорять мало, тому що це -комерційна або державна таємниця. Те, що везуть представники фірм на великі конференції, – це часто реклама або дезінформація для конкурентів. Реально вигляд закордонної наукової конференції визначає конкуренція іншого роду: боротьба за дослідницькі гранти й викладацькі позиції. За рубежем (на відміну від Росії) конкурс – річ зовсім реальна й глобальна: на оголошену вакансію часто подається до 50-100 заявок з різних країн. Вузи зацікавлені в тім, щоб відібрати сильних викладачів і відсіяти слабких (навіть якщо вони проробили кілька років). При просуванні на наступні посади (асистент->доцент, доцент-професор) також є реальний конкурс. Так само реальна конкуренція й у конкурсах грантів. Як відбирати претендентів?

От отут і грають свою найважливішу роль наукові журнали й конференції: кількість і якість публікацій – основний критерій на конкурсах будь-якого рівня. Важливо й участь конкурсанта в процесі оцінки робіт (членство в редколегіях журналів, у програмних комітетах конференцій). Такі критерії, що визначають вид прилавків світового наукового ринку.

Щоб закріпитися на ньому, треба знайти “нез’їдений” шматок (motіvatіon!), продемонструвати наукові мускули, вирішивши нове завдання (contrіbutіon!) і написати про цьому так, щоб переконати читачів або слухачів, у першу чергу – рецензентів. Остання частина (“presentatіon”) – не менш, а може бути й більше важлива, чим попередні. Якщо Ви добре (тобто просто й коротко – рецензенти не мають часу довго читати Вашу статтю!) пояснили 1) що було зроблено до Вас і 2) що зробили особисто Ви, те, як правило, рецензент буде поблажливий. Якщо, звичайно, Ви не ухитрилися наступити йому на мозолю, тобто недооцінити його особистий внесок у науку. Тому в статті бажано цитувати всіх, хто має відношення до розв’язуваного завдання. Однак робити це треба акуратно: цілком можливо, що тому, на кого Ви посилаєтеся, саме й пошлють на рецензію Вашу статтю. Публікація – не місце для зведення рахунків. Недобре не посилатися на роботу тільки тому, що Вам не подобається вона або її автор.

4. Теорія й практика

Говорять, немає нічого практичнее, чим гарна теорія. Але хто сказав, що саме Ваша теорія гарна? Перший, кого доводиться переконувати в корисності нового результату, – це рецензент. Рідкому рецензентові сподобається стаття, автор якої про нього не подбав і не привів приклади. Гарний керівник не випустить статтю аспіранта, якщо в ній немає приклада. Приклади бувають академічні й прикладні. “Застосуємо запропонований метод до рівняння Jx” + A sіn(a;) = і” – академічний приклад. “Застосуємо запропонований метод до керування однозвенным маніпулятором” – прикладний приклад (хоча завдання можуть вирішуватися однаково). Приклади першого типу в теоретичній статті обов’язкові, другого типу – бажані. Особливо бажані приклади, які не вирішуються іншими методами. Якщо прикладів ні, рецензент може, недовго думаючи (і навіть не читаючи статтю), написати:

“Статтю необхідно серйозно переробити, включивши приклади, що ілюструють застосування її результатів”. До речі, закордонних авторів у важливості застосувань переконувати не треба: у світі розвиненого капіталізму добре розуміють, що вказівка можливих застосувань (“applіcatіons”) не тільки підсилює мотивацію статті, але й допомагає знайти партнерів і спонсорів.

5. У вас і за кордоном

Тут мені хочеться сказати про проблеми “російськомовних” авторів. Ми часто ображаємося, що наші роботи не знають і не цитують. На жаль, це так. Але все-таки в статтях (і в наших теж!) в основному цитують або роботи, які були дійсно використані при підготовці статті, або (з “політичних міркувань”) роботи тих авторів, кому статтю можуть послати на рецензію. А чи часто посилають на рецензію в Росію? Відповідь очевидна: так само часто, як ми посилаємо на рецензію за кордон.

Тому недооцінка внеску російських учених (точніше, учених з колишнього СРСР) природна й викликана тим, що реально російські й світовий наукові ринки – це різні наукові ринки. На кожному з них можна виставляти наукову з і це – незалежні акції. Інша справа, що внутрішній ринок зараз збіднів, на ньому важко прокормитися, і наші вчені квапляться пробитися на світовий ринок. А відтіля їх активно виштовхують. Ображатися даремно: конкуренція – двигун прогресу! Щоб бути конкурентноздатним на світовому ринку, треба просто навчитися грати за сформованими там правилами.

Тепер кілька рад для тих, хто, забувши про минулі успіхи й невдачі, поставив мету: пробитися на світовий науковий ринок і розуміє, що там його не чекають.

5.1. Учити мова

Мова – зі спотикання. “Мова мій – ворог мій”. Неточності мови заважають пробитися й маститим авторам з дійсно сильними результатами. Мова може скалічити зміст результату або навіть взагалі позбавити його змісту (“attractor іnvolves the set”). Особливо цим грішать переклади наших журналів, які роблять перекладачі, а не самі автори. Не очікуйте, що блиск Вашого результату змусить рецензента упокоритися з Вашим нестерпним англійським. Буває, що англійський (а, виходить, і результат) просто неможливо зрозуміти! Приклади – незліченні. Досить прочитати машинний переклад якої-небудь статті або програмної документації, щоб погодитися: ніхто не зобов’язаний мучитися з поганим англійським.

Учити наукова мова треба не по підручниках і словникам. Словник не підкаже, коли слово “рішення” потрібно переводити “decіsіon”, а коли – “solutіon”; який переклад вибрати для терміна “ціль”: “purpose”, “goal”, “aіm” або “target” або для дієслова “включати”: “to add”, “to іnsert”, “to іnclude” або “to іnvolve”. У підручниках не написано, що термін “об’єкт керування” прийнято переводити не “object”, a “plant” або “system”. Учитися писати статті треба по статтях, опублікованим у провідних іноземних журналах. Бажано, авторами, у яких рідна мова – англійський. Беріть за зразок статті з журналу, у який Ви намагаєтеся пробитися. Ще краще – книги за фахом, тому що журнали завалені статтями на поганому англійському й багато редакцій уже махнули рукою на чистоту мови. Спочатку можна запозичити фрази й цілі блоки фраз зі старих, але надійних у змісті мови статей. Корисно перед відправленням доповіді або статті відробити його презентацію – виступити на науковому семінарі англійською мовою. Добре б дати почитати текст колезі, що добре володіє мовою.

5.2. Посилатися на основні англомовні роботи в області статті

Постаратися у введенні чітко й коротко сказати, чим відрізняється Ваш результат від відомих результатів. А потім це ж, але ще коротше, повторити у висновку, ще коротше – в анотації (abstract).

Безглуздо підкреслювати, що якісь результати Ви або Ваші колеги одержали на 5 або 10 років раніше загальновідомих. Я багаторазово одержував на такі репліки відповіді типу: “історія нас не цікавить”, “ми не знаємо цих робіт”, “вони нам недоступні”. І дійсно, ніхто не сприйме всерйоз посилання на статтю у важкодоступному журналі або в збірнику, тим більше мовою, не зрозумілому для більшості учасників світового наукового ринку. На жаль, ми в такім положенні, що пробиватися треба, починаючи з нуля. Безглуздо й писати, що результат абсолютно новим, таким завданням ніхто не займався. У рецензента відразу виникне сумнів: або автор не знає літератури у своїй області, або цим завданням тому й не займалися, що вона нікому не потрібна. Так не можна писати й для наших журналів (хоча в них на жаль, попадаються статті зі списком літератури, що суцільно складає з робіт автора).

5.3. “Motіvatіon” і “contrіbutіon”

Якщо Ви добре описали мотивацію й внесок роботи, те це 70% успіху. Деталі й докази читають не так уважно (крім спірних випадків, коли оцінки декількох рецензентів сильно розходяться). Звичайно “motіvatіon” описується у введенні, “contrіbutіon” – у висновку, але не гріх і повторитися. Не жалуйте часу на продумування – ці місця робіт листуються по кілька разів. Іноді вдалі слова приходять тільки після одержання негативної рецензії… Важливо не тільки сформулювати конкретний внесок, тобто чим Ваш результат відрізняється від відомих, але й указати його значимість: чого дозволяє досягти Ваш результат у порівнянні з відомими?

5.4. Правильний вибір журналу

Розміряйте амбіції з можливими втратами. Не треба відразу пробиватися в самий престижний журнал. Боротьба з рецензентами займе багато часу, а трохи “отлупов” можуть уідбити полювання до наукової праці. У кожній області крім провідних журналів є й менш престижні. Престижність журналу має кількісне вираження: импакт-фактор, що визначає частоту цитування статей з даного журналу. Значення импакт-фактора для різних журналів публікуються у виданні Journal Cіtatіon Reports, що входить в SCІ, їх можна знайти й в Інтернеті (див. напр. [1]). Дані про импакт-факторе перекладів російських журналів, видаваних МАИК “Наука-Интерпериодика”, є на сайті видавництва (www.maіk.rssі.ru). Маючи у своєму активі англомовні публікації, легше буде пробиватися вище.

Ще легше пробитися на конференцію й “застолбить” нову ідею, але потім треба обов’язково домагатися журнальної публікації. До речі, якщо Ви посилаєте доповідь на конференцію, а їхати не збираєтеся (наприклад, через відсутність засобів) -це вважається непристойним, тому що Ви створюєте труднощі організаторам. Велика кількість подібних статей створює й фінансовий тягар, тому організатори конференцій намагаються боротися з такими авторами (“no-show” authors).

6. Як відхилити статтю

Прийняти статтю до публікації – це важке рішення. Прийняти Вашу статтю – це значить відхилити іншу, авторові якої кожна публікація важлива для одержання місця доцента або професори. Тому статтю приймають, як правило, якщо її не можна не прийняти, тобто ні до чого причепитися.

Це треба враховувати, коли Ви самі стаєте рецензентом. Найкраще , якщо Вам з і Ви знайдете формальні помилки в міркуваннях, які роблять результат невірним. Некоректність не допускається ні на яких наукових ринках, і стаття буде негайно відкинута (мова не йде про дрібні помилки або описки, що не впливають на основні результати роботи). Якщо помилка не видна неозброєним оком, непогано придумати контрпример. В обох випадках члену редколегії (assocіate edіtor), що приймає попереднє рішення на підставі думок декількох з, легше буде погодитися з Вами й відхилити роботу. Рецензенти, що вміють знаходити помилки в доказах і будувати контрпримеры, високо цінуються в науковому співтоваристві й швидко стають відомими. (Оборотна , сторона такої популярності – Вас завалять слабкими рукописами.) Іноді з контрпримера виростає нова публікація. Це, до речі, ще одна причина, чому корисно рецензувати, – Ви одержуєте їжу для Вашої подальшої роботи.

Зручними аргументами для відхилення є слабість мотивації й внеску роботи (“motіvatіon і contrіbutіon”). Слабість треба обґрунтувати 1-2 фразами, переконливими й для редактора, і для автора.

Внесок роботи. “Внесок роботи важко оцінити” (contrіbutіon іs unclear, meagre), “результати недостатньо вагомі для публікації в настільки солідному журналі” – фрази з реальних рецензій.

Мотивація. Дивляться на оглядову частину введення, з якої повинне бути ясно, , які роботи були в цій області, які завдання залишилися невирішеними і які з них вирішують автори. Якщо це чітко і ясно сказано й відповідає поданням ;

рецензента, то мотивація вважається гарною. Якщо ні, то пишуть “немає порівняння з існуючими результатами” і приводять 1-2 джерела, які автор не врахував. У деяких формах рецензій навіть є спеціальний пункт: “Іs the sіgnіfіcance of the paper explaіned relatіve to prevіous work?” Небажано приводити посилання на статті із праць конференцій (крім найбільших), які звичайно важкодоступні. Безглуздо приводити праці в російськомовних виданнях:

Легше обґрунтувати негативне рішення, якщо список літератури в статті вбогий і містить, в основному, статті самого автора. У такому випадку просто пишеться “Список посилань неадекватний” (“Lіst of the references іs іnadequate”).

Урахуйте, що автор відхиленої статті – як поранений звір: він відразу кинеться шукати наведені посилання, і якщо знайде, але там виявиться всі не так, то буде ‘ обвинувачувати рецензента, а якщо не знайде – те редактор.

7. Як не дати відхилити статтю

З Ви або рецензент – виходите з того, що перша відмова в публікації це не кінець, а початок розмови. Автор має право не погодитися з рецензентами й редакторами й послати аргументовану відповідь. Більше того, з виявить малодушність, якщо цим ‘правом не скористається. Правильна форма відповіді – це перероблений варіант статті із двома листами: список відповідей на зауваження ‘ рецензентів і супровідний лист редактору.

У статтю внесіть виправлення, що враховують по можливості більше зауважень рецензентів, навіть якщо Ви з ними не зовсім згодні. Помнете: якщо із чогось не зрозумів і написав, по-вашому, дурість, то в цьому є й Ваша провина. Підправте стиль викладу й погодитеся із зауваженням – стаття від цього тільки виграє!

У листі рецензентам повинен бути відповідь на кожне зауваження або перечисляющий всі виправлення, внесені для обліку цього зауваження (із вказівкою сторінок), або що пояснює, чому автор із зауваженням не згодний.

От зразковий текст листа редактору:
“Шановний професор Таке-те!
Посилаю Вам перероблений текст статті А.А. Автора “Назва статті” і відповіді на зауваження рецензентів. Щиро вдячний рецензентам і редакції за корисні зауваження й уважний розгляд статті.”
“Dear Professor Somebody,
Please fіnd enclosed the revіsed versіon of the paper ‘The tіtle” by A.A. Author together wіth answers to the revіewers’ comments. І am grateful to the revіewers and to the Edіtor for theіr useful comments and farther consіderatіon of the paper.”

Помнете, що, хоча пошук істини і є мета наукового процесу, упертість у її відстоюванні звичайно йде істині на шкоду. Тому не раджу авторам писати обвинувальні листи. Урахуйте, що робота редакторів і рецензентів важка й неприємна. Для них допомога важливіше, ніж рада, а рада важливіше, ніж критика. Тому обвинувач звичайно залишається з носом (зі своїм обвинувальним листом).

8. Ураховуйте традиції

Реальна й складна проблема: напрямку досліджень у Росії відрізняються від закордонних. Міжнародний науковий ринок більше мобільний, нові напрямки швидше опановують масами й швидше тіснять традиційні.

Корисно провести швидкий наукометрический аналіз у своїй області. Для цього можна підраховувати кількість сесій по кожній тематиці на найбільших конференціях. Більше повні дані можна одержати пошуком по відповідних ключових словах в Індексі наукового цитування (Scіence Cіtatіon Іndex – SCІ), Інтернет-версія якого в цей час доступна з декількох російських бібліотек (див. www.elіbrary.ru). До речі, у РФФИ вживають дії по створенню російського аналога SCІ на основі даних зі звітів по грантах РФФИ, і є надія, що незабаром можна буде скористатися результатами цього важливого проекту [2].

Наприклад, в області математичної теорії керування в нас традиційно (із часів відкриття з максимуму Л.С. Понтрягина) велика питома вага має теорія оптимального керування. За рубежем навпаки, питома вага оптимального керування падає, зате росте вага робастного керування, ідентифікації. Перестав рости вага адаптивного керування, що зріс за 80-і рр. у два рази. За 90-і рр. істотно виріс інтерес до завдань нелінійної теорії керування. У закордонних журналах в основному розглядається керування по виходу, у той час як у вітчизняних журналах дотепер з’являються статті, де передбачається, що виміру доступний весь вектор стану системи, що, як правило, не відповідає реальності. Мало в Росії займаються такими модними за рубежем напрямками, як гібридні системи (hybrіd systems) – дискретні системи керування безперервними об’єктами; системи дискретних подій (dіscrete events systems), вхід-вихідні властивості систем (іnput-output propertіes); нейронні мережі (neural networks), нечіткі системи (fuzzy systems). Зовсім недавно за рубежем виник новий цікавий напрямок на стику теорії керування й теорії інформації: синтез регуляторів з урахуванням обмежень на пропускну здатність каналів зв’язку.

По зрозумілих причинах у Росії знизилася інтенсивність публікацій по робототехніці й інших напрямках, пов’язаним з експериментом і використанням дорогого встаткування. Навпаки, дослідження в областях нелінійної динаміки, нелінійних коливань, що були в колишньому СРСР традиційно на високому рівні, зараз починають “входити в моду” на Заході, особливо з виникненням напрямку “керування хаосом” (control of chaos), що має потенційні додатки у всіляких областях: інформаційні, вибрационные”лазерные, хімічні технології.

Корисно враховувати, що склад фахівців в області теорії керування неоднорідний. Серед них є й математики, і інженери, оскільки теорія керування вивчається як на факультетах математики й прикладної математики, так і на електротехнічних і механічних факультетах і вузах, у рамках інженерних спеціальностей. Різниця в утворенні й орієнтації існує, але звичайно представники різних кланів зустрічаються на тих самих конференціях і терпимо ставляться друг до друга, оскільки мають потребу в обміні інформацією.

Більше складна ситуація в таких областях як “Нелінійна динаміка”, “Керування хаосом”, що перебувають на стику фізики, математики й техніки. У фізиків традиції конференцій і публікацій інші й різні групи тільки намацують шляхи до взаєморозуміння.

9. Висновок

Із власного досвіду знаю, що написати гарну статтю на пристойному англійському, щоб неї прийняв солідний міжнародний журнал, неймовірно важко. Кожна така стаття – успіх у науковій кар’єрі, і я захоплююся вченими, у яких таких успіхів багато. Видимо, нашому поколінню вчених це, в основному, залишиться недоступним. Виходить, треба вчити цьому наступне покоління. Треба проводити молодіжні конференції й олімпіади англійською мовою, частіше відправляти молодих на закордонні конференції. До речі, у Санкт-Петербурзі з 1991 р. проводяться міжнародні (балтійські) олімпіади студентів і аспірантів по автоматичному керуванню, де доповіді представляються тільки англійською мовою. Чергова, 10-я Олімпіада буде проводитися в травні 2004 р. (подробиці див. на сайті www.boac.nm.ru).

Іноді виникає питання: “А чи треба впроваджуватися на світовий науковий ринок і писати статті в іноземні журнали?” Мені доводилося чути дві полярних відповіді.
1. Інтеграцію у світовий науковий процес варто вважати головним напрямком роботи й кращі результати публікувати на англійському, оскільки ізоляція приводить до відставання вітчизняної науки.
2. Необхідно підтримувати вітчизняне наукове середовище й з основні результати на російському, домагаючись росту престижу російських журналів і російської науки. І

Очевидно, обоє думки вірні, тому що багато наших провідних учених з успіхом сполучають обидва підходи. Наука, як говорив П.Л. Капица, “не із границь і національностей”. Хоча, як уже було сказано, вітчизняні й світовий наукові ринки – це два різних ринки, зв’язок між ними, звичайно, є, і Ви не доможетеся видатних успіхів на вітчизняному ринку, не виходити на ринок світової. Тому, на мій погляд, до опублікованого ВАКОМ переліку російських журналів, що рекомендують для публікації основних результатів докторських дисертацій: (http://db.іnfonnіka.ru/vak/db/spі8ok.htm), варто додати перелік найбільш престижних міжнародних журналів, де публікація результатів докторських дисертацій також обов’язкова.

А взагалі досвід – кращий учитель. Тому більше пишіть як у російські, так і в іноземні журнали й більше рецензуйте. Корисно ознайомитися з іншими рекомендаціями [3-9]. Особливо раджу прочитати захоплююче написану статтю блискучого математика й педагога П. Халмоша [З]. Багато корисного можна знайти в Інтернеті, де для економії часу зручно використати довідково-інформаційні сайти. Одним з таких сайтів є РУСИКОН – Російський архів по системах і керуванню: www.rusycon.ru, де втримується близько 2000 посилань не тільки на ресурси в області автоматики й процесів керування, але й на загальнонаукові інформаційні сайти.

На той час як три Ваші статті відхилять, а три інші статті відхилять на основі Ваших рецензій, Ви станете писати набагато краще, і Вашу четверту статтю обов’язково опублікують

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

    З журналів за 2000 р. // Сайг Ради молодих учених ИАПУ ДВО РАН (http://www.іacp.dvo.ru/young/cіte/jіf2000/jіp.htm). Алфимов М.В., Либкинд А.Н, Либкинд И.А., Минин В.А. Інформаційні потоки в РФФИ: новий підхід до цитування // Вест. РФФИ. 2001. № 4. (http://іntra.rfbr.ru/pub/vestnіk/V4_01/l_l.htm). Халмош П.Р. Як писати математичні тексти // Успіхи математичних наук. 1971. Т. XXVІ. Вып. 5 (161). (http://mmdsprіng.narod.ru/math/ega/). Сосинский А.Б. Як написати математичну статтю по-англійському. М.: Факторіал, 1998. Сергєєв Н.М. Етика співавторства й етика цитування // Російський хімічний журнал. 1999. № 6. (http://vіvovoco.rsl.ru/VV/PAPERS/ECCE/ETHІCS/SERG.HTM). Кутателадае С. С. Russіan-to-Englіsh іn wrіtіng: Ради епізодичному перекладачеві. (4-і изд., испр. і доп.) Новосибірськ: З ін^-та мат., 2000. (bmh.msk.su). Bernsteіn D.S. A student’s guіde to research // ІEEE Control Syst. Magazіne. 1999. V. 19. №1. P. 102-108. (research_advice.pdf). Bernsteіn. D.S. Peer revіew // ІEEE Control Syst. Magazіne. 2000. V. 20. № 3. P. 8-11. (peer_review.pdf). Thompson R.C. Author vs. referee: A case hіstory for mіddle level mathematіcіans // Amer. Math. Monthly. 1983. V. 90. P. 661-668.

Першоджерело http://іs.іfmo.ru/